Мікоплазмоз
Етіологічна структура урогенітальних інфекцій постійно змінюється.
Останнім часом різко зросла частота хламідійної, вірусної, мікоплазменної та змішаної інфекцій, боротьба з якими являє значні труднощі в зв’язку з резистентністю до антибіотиків та особливостями реакцій організму.
Захворювання людини, що викликані мікоплазмами, об’єднують в групу мікоплазмозів. Збудники цієї групи інфекцій – мікоплазми – дрібні прокаріоти. З числа мікоплазм, виділених в людини, п’ять видів є патогенними для людини.
Широка розповсюдженість урогенітальних мікоплазмозів та їх виявлення у практично здорових людей ускладнює вирішення питання про роль цих мікроорганізмів в патогенезі захворювань урогенітального тракту. З точки зору одних дослідників вони відносяться до абсолютних патогенів, інші дослідники вважають мікоплазми умовно-патогенними мікроорганізмами.
Урогенітальний мікоплазмоз поширений серед різних груп населення. Найчастіше його виявляють у осіб з підвищеною статевою активністю, проституток, гомосексуалістів, а також разом з захворюваннями, що передаються статевим шляхом, - гонореєю, трихомонозом. Крім того, нерідко урогенітальний мікоплазмоз виявляють у вагітних.
За даними різних авторів поширеність M.hominis серед населення коливається від 10% до 50%. Статевий шлях передачи мікоплазменної інфекції не викликає сумніву. Аналіз даних, отриманих різними авторами, свідчіть про те, що цей мікроорганізм виділяється приблизно у 50% пацієнток з запальними захворюваннями органів малого тазу та у 30-44% хворих на простатит.
В багатьох випадках уреаплазми викликають латентний процес, який під впливом різних стресових факторів може перейти в хронічну рецидивуючу або гостру форму.
Інкубаційний період триває 3-5 тижнів. Носіями інфекції частіше бувають жінки. Одним з найбільш ефективних засобів профілактики захворювання є презервативи.