Герпес-вірусна інфекція

Герпес-вірусна інфекція відноситься до найбільш поширених вірусних інфекцій.

Герпетичні вірусні захворювання – одна з актуальних проблем сучасної клінічної медицини. В організмі людей герпес-віруси, як правило, довгий час перебувають безсимптомно. І в разі розвитку имуносупресії можуть спричиняти тяжкі ускладнення смертельним результатом. За даними ВООЗ, в структурі смертності від вірусних захворювань герпес знаходиться на другому місці (15,8%) після вірусних гепатитів (35,8%).

За сучасними оцінками, інфікованість населення вірусом простого герпесу (ВПГ) наближається до 100%, що підтверджується сероепідеміологічними дослідженнями. Герпес все частіше створює комплекс медичних, соціальних, психологічних і косметичних проблем. ВПГ обумовлює захворювання статевих органів у чоловіків і жінок, викликає висхідні і екстрагенітальні ураження (очей, нервової системи, внутрішніх органів). Відмічається тенденція до зростання латентних форм герпетичної інфекції (ГІ) осіб, що ведуть безладне сексуальне життя. Різко зросла кількість хворих на рецидивуючу статеву герпес-вірусну інфекцію.

Увагу клініцистів привертає частота герпетичних уражень ґеніталій і у дівчат. Досить складною і соціально значимою є проблема венеричної герпес-вірусної інфекції, пов'язаної з її поширенням серед вагітних жінок, що спричиняє спонтанні аборти, передчасні пологи, ураження плоду і новонароджених дітей, появу у них природженої неонатальної і постнатальної патології.

Неонатальний герпес є наслідком зараження у внутріутробному і постнатальному періоді. Встановлено, що маніфестні форми ГІ у вагітних, як правило, грають істотну роль у формуванні патології плоду і новонародженого. Проте несприятливий результат вагітності може бути пов'язаний і з безсимптомною формою ГІ матері. Не спричиняючи особливих розладів здоров'я, ВПГ у ряді випадків можуть проникати в плаценту, ембріон або плід і викликати тяжкі ураження плоду і новонародженого.

На цей час відкрито і вивчено більше 80 представників сімейства герпес-вірусів. Серед вірусів герпесу людини є 8 патогенних представників: вірус простого герпесу типу 1 (ВПГ-1); вірус простого герпесу типу 2 (ВПГ-2); вірус варицелла-зостер (вірус вітряної віспи) (ВВЗ); вірус Епштейн-Барра (ВЕБ); цитомегаловірус (вірус герпесу людини типу 5); вірус герпесу людини типу 6 (ВПГ-6); вірус герпесу людини типу 7 (ВПГ-7); вірус герпесу людини типу 8 (ВПГ-8).

Статистично достовірні дані про поширеність захворювань, спричинених ВПГ, відсутні, оскільки можливості лабораторного і епідеміологічного нагляду в багатьох країнах ще недостатні. Сьогодні більше 95% дорослого населення мають антитіла до вірусу того або іншого типу. Найбільш поширені ВПГ-1 і ВПГ-2, антитіла до яких є у 90-99% дорослого населення Землі.

Дані обстежень, проведених в Інституті дерматології і венерології АМН України, дозволяють припустити, що захворюваність ґенітальним герпесом (ГГ) в Україні досягає 200 випадків на 100 000 населення. При цьому частота виявлення цього захворювання значно варіює залежно від низки чинників (віку, характеру сексуального життя, соціально-культурного рівня пацієнтів тощо).

Захворювання, обумовлені ВПГ, як, правило, відмічаються довільним перебігом і вельми контагіозні. Збудники герпетичної хвороби передаються різними шляхами, але інфікування в більшості випадків відбувається при близьких фізичних контактах, передаючись від хворого здоровому: горизонтальний шлях передачі інфекції здійснюється повітряно-краплинним або статевим шляхом; вертикальний шлях – від матері плоду.

Поширення герпес-вірусної інфекції відбувається при ґенітальних, ороґенітальних і анальних статевих , а також під час пологів, коли зараження новонародженого походить від інфікованої матері. Можливо і внутріутробне трансплацентарне інфікування плоду. Внутріутробна герпетична інфекція може бути причиною перинатальної летальності, мимовільних викиднів, передчасних пологів або ранньої інвалідності дітей (глухота, сліпота, епілепсія, мікроцефалія, вади серця,  гепатоспленомегалія і ін.).

До 70% випадків захворюваності неонатальним герпесом, що має латентну форму, пов'язані з інфікуванням дитини від матері. Маніфестна форма інфекції у новонароджених дітей зазвичай відбувається в перших 2 тижні життя і перебігає у вигляді диссемінованих захворювань з ураженням шкіри, слизистих оболонок, легенів, ЦНС, печінки, які супроводжуються тромбогеморагічним синдромом. Летальність у новонароджених досягає 50-80%.

Інфікування ВПГ-1 зазвичай відбувається в перших 3 роки життя дитини, а ВПГ-2 – в період статевого дозрівання. Рано потрапляючи в організм людини, ВПГ довічно персистирує в ньому, періодично рецидиви різної тяжкості. Герпес-віруси перебувають в латентному стані в паравертебральних сенсорних гангліях. В період загострення вони активізуються і по периферичних нервах досягають місця ураження.

Персистенція герпес-вірусу в організмі людини пов'язана з його здатністю «вислизати» від імунного преса. Віруси герпесу володіють здатністю ушкоджувати клітинний імунітет, виявляючи имуносупресивну дію. Тривала персистенція вірусів призводить до вторинного імунодефіциту, який, у свою чергу, сприяє їх активації. У зв'язку з цим в патогенезі захворювання велике значення має імунокомпетентність організму.

ВПГ можуть асоціюватися з іншими збудниками, коли не унеможливлено розмноження одного або всіх компонентів асоціації. Генітальний герпес часто (у 49,3% випадків) перебігає в змішаній інфекції: з хламідіями, мікоплазмами, трихомонадами. У 33% пацієнтів спостерігається поєднане інфікування ВПГ-1, ВПГ-2 і вірусом Епштейн-Барра (ВЕБ).

При ґенітальній інфекції, викликаній вірусом герпесу і хламідіями, відмічається легший або, навіть, латентний перебіг інфекції. Поєднане інфікування ВПГ-1, ВПГ-2 і ВЕБ 75,4% хворих обумовлювало тривалі і часті рецидиви. У таких пацієнтів спостерігалися: температурна реакція, хронічні осередки інфекції в рото- і носоглотці, астенічні прояви (стомлюваність, млявість, слабкість), негативне ставлення до можливостей медицини і ефективності лікування.

Основною особливістю герпес-вірусних захворювань є їх хронічна рецидивуюча течія. Герпес характеризується клінічним поліморфізмом, його прояви варіюють від обмежених уражень шкіри і слизових оболонок до ґенералізованих форм. Спостерігаються ураження внутрішніх органів, нервової системи, очей. У літературі описані порушення функцій кісткового мозку, надниркових, дихальної і серцево-судинної систем, а також опорно-рухового апарату.

Клінічна симптоматика герпетичної хвороби не завжди патогномонічна і специфічна. Клінічні форми захворювань більшою мірою залежать від типу вірусу і характеру інфекції (первинне зараження або реактивація після латенції). Причиною активації ГІ нерідко бувають гормональні зміни, імунний і ендокринний дисбаланс, які призводять до активації головних генів ВПГ і швидкій продукції вірусних білків. Важливу роль в інфікуванні і активації вірусу грають умови життя і харчування пацієнтів.

ВПГ-1, як правило, спричиняє герпетичний дерматит, оральні і окулярні ураження: рецидивуючий орально-лабіальний герпес, ларингіт, гінгівостоматит, кон'юнктивіт, герпес-вірусний кератит. Рідко бувають енцефаліт, езофагіти, гепатити, а також неонатальна інфекція, обумовлені ВПГ-1.

ВПГ-2 індукує в основному ураження статевих органів: ґенітальний герпес, ґеніто-ректальный герпес, крижовий радикуліт, менінгіт, енцефаліт, неонатальний герпес.

Вірус варицелла-зостер (ВВЗ) спричиняє вітряну віспу і рецидив оперізуючого лишая, а також персистируючий неврит, відомий як постгерпетична невралгія. ВВЗ – етіологічний чинник виразково-некротичної форми невралгії, яка є індукторною для СНІДУ ознакою. ВВЗ-інфекція у дорослих нерідко спричиняє пневмонію, тривалу фебрильну лихоманку і персистируючу віремію. У вагітних може провокувати природжені захворювання плоду і навіть його внутріутробну загибель.

Вірус Епштейн-Барра може спричиняти енцефаліт у новонароджених, інфекційний мононуклеоз, лімфоїдну інтерстиціальну пневмонію у дітей, лімфому Біркета. Проведені клінічні спостереження вказують на можливість інфікування урогенітального тракту лімфотропним герпес-вірусом Епштейн-Барра з появою на статевих органах ерозивно-виразкових елементів.

При цитомегаловірусі (ВПГ-5) у випадках внутріутробного інфікування нерідко в патологічний процес залучаються відразу декілька органів: печінка, легені, шкіра, наднирники. При асоціації з ВІЛ-інфекцією, інших виражених імунодефіцитах у пацієнтів буває маніфестна вірусна інфекція (інтерстиціальна пневмонія, енцефаліт, полірадикулопатія, езофагіт, нефрит, коліт).

ВПГ-6 може бути причиною гепатиту, пневмонії, гематологічних порушень, уражень сполучної тканини; ВПГ-7 грає етіологічну роль при синдромі хронічної слабкості, лімфаденопатії. У дітей можливий висип – мономорфний, частіше поліморфний висип у вигляді короподібних елементів, пухирів, геморагій, які з'являються після вираженої температурної реакції; ВПГ-8 асоціюється з саркомою Капоши, злоякісною лімфомою.

Групою ризику при герпес-вірусній інфекції є особи зі штучною або природною імуносупресією. До них відносяться пацієнти, що перенесли бактерійні або вірусні інфекції, радіальне опромінення, тяжкі соматичні захворювання, а також хворі, що отримували імуносупресивну хіміотерапію, мають гематологічну патологію, ВІЛ-інфекцію.

Дані, отримані на сучасному етапі, свідчать про існування можливого тісного зв'язку між злоякісними пухлинами і ВПГ. Сероепідеміологічні дослідження дозволили встановити зв'язок герпес-вірусної інфекції із злоякісними пухлинами. Доведена роль герпес-вірусів (зокрема ВПГ-2) в розвитку карциноми шийки матки, назофарингеальних карцином (ВЕБ). Очевидна роль герпесу в розвитку атеросклерозу і природженої патології у новонароджених дітей. Герпес-вірусні інфекції при тяжкому перебігу є індикаторними для СНІДу захворюваннями.

Стає очевидним, що висококонтагіозні герпес-віруси викликають поліморфні патологічні стани, з якими може зіткнутися лікар будь-якої спеціальності. Герпес-віруси здатні уражати практично всі органи і системи організму людини.

За прогнозами Всесвітнього банку інформації, проблема герпетичних інфекцій на найближче майбутнє визначається як «глобальна проблема людства». Особливого значення ВПГ набувають у зв'язку з їх довічним інфікуванням людей в будь-якому віці.

Важливими аспектами цієї проблеми є своєчасна діагностика герпес-вірусної інфекції, лікування і профілактика. При цьому необхідно враховувати особливості герпес-вірусної інфекції, а саме те, що інфікування відбувається через пошкоджену шкіру і слизові оболонки, повітряно-краплинним, трансфузійним, статевим, побутовим, трансплацентарним і інтранатальним шляхами. Не виключено зараження при трансплантації органів і тканин.

Патогенез герпетичних уражень пов'язаний з клінічними проявами і епідеміологією. Потрапляючи в організм людини, ВПГ довічно персистирує в ньому, періодично викликаючи рецидиви різної тяжкості. Найбільш високий ризик інфікування відмічається при розвитку рецидивів з місцевими проявами захворювання або ж в його продромальний період.

Діагностика захворювання складається на основі даних анамнезу (виявлення груп ризику), клінічного огляду, імуносерологічних і молекулярно-генетичних методів виявлення віріона, генома і антигенів вірусів відповідно. Труднощі діагностики виникають у зв'язку з тим, що герпес-віруси є низькоімуногенними і умовно-патогенними, тому реактивуються під впливом безлічі чинників, але, як правило, за наявності дефектів в ланках противірусного захисту.

На сьогоднішній день ще не визначена вирішальна роль якогось одного із захисних імунологічних механізмів в результаті герпетичного процесу.

З одного боку, імунна відповідь організму на укорінення ВПГ опосередкована чинниками імунітету, пов'язаними не лише з участю антитіл, але і моноцитів, макрофагів, лімфоцитів, нейтральних лейкоцитів, ендотеліальних клітин, кровоносних судин, в яких відбуваються специфічні синтетичні процеси, що вимагають урахування складного патогенезу ГІ і чутливості хворих до використовуваних препаратів при розробці конкретних лікувально-профілактичних заходів  для елімінації вірусу. З іншого – не береться до уваги та обставина, що при використанні імуномодулюючих препаратів лікар не знає точної «мішені» в організмі хворого, функціонального резерву окремих компонентів імунної системи та і всієї системи в цілому, а тому не може гарантувати зміни імунної відповіді організму в потрібному напрямі.

Парадоксальність герпес-вірусної персистенції полягає і в тривалому збереженні вірусу в організмі, незважаючи на інтенсивну спочатку і різноманітну імунну відповідь. Біологічні особливості збудника герпесу обумовлюють періодичні клінічні загострення.

Тривалий хронічний герпетичний процес приводить до негативної імунної перебудови – вторинного імунодефіциту. У свою чергу, розвиток вторинної імунної недостатності сприяє активації герпес-вірусів, тобто утворюється своєрідне замкнуте коло, в якому первинним може бути кожен з основних компонентів этіопатогенезу. Раціональна терапія має на меті розірвати цей коло за допомогою ліків етіотропної та імуномодулюючої дії. Препарати для лікування хворих герпесом вельми численні і варіюють за механізмом дії.

Найбільш активними антивірусними препаратами є ацикловір і його сімейство: вальтрекс, вектавір, фамвір, цимевен.

Розрізняють два способи застосування противірусних препаратів: епізодичне призначення (при загостреннях ГВІ) і супресивна або превентивна терапія. У першому випадку препарат призначають коротким курсом (5-10 днів), у другому щоденний прийом засобу протягом декількох місяців і навіть років. Ефективність етіотропної терапії буде максимальною при лікуванні в період передвісників або ініціальних проявів (у продромальному періоді) захворювання – в перших 48 ч реактивації вірусів.

Слід сказати і про те, що оптимальний клінічний ефект досягається за наявності синергізму між противірусними препаратами і захисними силами організму, які регулюються за допомогою імуномодуляції. Останнім часом інтерес лікарів до імунотропних препаратів помітно підвищився. Зазвичай використовують універсальні імуномодулятори, здатні утворення антитіл, проліферацію клонів клітин, стимулювати продукцію інтерферонів.

При тяжких формах вісцеральної патології, гематологічних порушеннях, герпетичних ураженнях сполучної тканини, органів зору, центральної нервової системи, коли відмічаються виражені порушення метаболічних процесів організму, обумовлені внутрішньоклітинним паразитуванням ВПГ, разом з призначенням противірусних препаратів, проводиться інфузійна терапія, направлена на корекцію метаболічних реакцій організму і систем гомеостазу.

При появі сомато-метаболічних порушень, рецидивуючого перебігу герпесу, уражень внутрішніх органів, нервової системи у хворих спостерігаються прихована депресія, різні форми неврозів, обумовлені стресами, експансивним переживанням факту своєї недуги. Пацієнти скаржаться на слабкість, стомлюваність, болі різної локалізації, причиною яких є емоційний і фізіологічний дисбаланс, що вимагає відповідної корекції при призначенні лікування основного захворювання.

Інформацію підготував доктор Володимир Симоненко, кандидат медичних наук. YouTube @doctorvolodymyrsymonenko4495